Лайнус Полінг, Пітер Полінг — Хімія
У 1806 р. великий шведський хімік Йонс Якоб Берцеліус у своїй книзі «Лекції з тваринної хімії» дав означення органічної хімії як розділу фізіології, який описує склад живих тіл (організмів) і хімічні процеси, що відбуваються в них. Тоді вважалося, що органічні сполуки утворюються внаслідок дії «життєвих сил» і не можуть бути штучно одержані з неорганічних речовин. Проте після того як Велер у 1828 р. синтезував з неорганічних речовин сечовину (NH2)2CO, ці погляди було полишено, і органічну хімію стали означувати як хімію сполук Карбону. З часом у вжиток увійшли терміни «біохімія» та «фізіологічна хімія» для опису науки про речовини, що виявляються в живих організмах, особливо в організмі людини, як здорової, так і хворої на ту чи іншу хворобу, а також для опису хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах. Після 1940 р. досягнуто величезних успіхів у визначенні тонкої молекулярної структури багатьох речовин, наявних у живих організмах, і у вивченні на молекулярному рівні процесів, що зумовлюють життєдіяльність. Ця нова галузь науки стала настільки важливою, що дістала власну назву — молекулярна біологія. Як біохімія, так і молекулярна біологія стали дуже обширними напрямами науки.
Деякі аспекти біохімії обговорюються в наступних підрозділах цього розділу, а молекулярної біології — в розд. 15.