Перейти до основного вмісту
Вся хімія

18. ЛІТІЙ, БЕРИЛІЙ, БОР, СИЛІЦІЙ І СПОРІДНЕНІ З НИМИ ЕЛЕМЕНТИ

Лайнус Полінг, Пітер Полінг — Хімія

Цей розділ присвячено металам і металоїдам I, II, III і IV груп періодичної системи та їхнім сполукам*.

Лужні метали I групи — найбільш електропозитивні елементи — яскраво виражені метали. Багато їхніх сполук уже згадувалися в попередніх розділах. Лужноземельні метали також сильно електропозитивні елементи.

Бор, Силіцій і Германій — металоїди з властивостями, проміжними між властивостями металів і неметалів. Електропровідність** бору, наприклад, дорівнює 1·10−6 Ом−1·см−1; це середня величина між значеннями для металів (наприклад, 4·105 Ом−1·см−1 для алюмінію) і неметалів (наприклад, 2·10−13 для алмазу). Відповідно до цього вони виявляють схильність до переважного утворення оксигеновмісних кислот, а не катіонів у солях.

Силіцій (від латинського silex — кремінь) — другий елемент IV групи, і тому за властивостями він близький до Карбону. У неорганічній природі Силіцій відіграє ту саму роль, що й Карбон в органічному світі. Більшість гірських порід, які утворюють земну кору, складається із силікатних мінералів, у яких Силіцій є найважливішою елементарною складовою частиною.

Значення Карбону в органічній хімії визначається його здатністю утворювати зв'язки Карбон — Карбон, що уможливлюють існування складних молекул із найрізноманітнішими властивостями. Значення Силіцію в неорганічному світі визначається іншою особливістю цього елемента — відомо лише дуже мало сполук, у яких атоми Силіцію пов'язані між собою ковалентними зв'язками, причому ці сполуки відіграють незначну роль. Характерна особливість силікатних мінералів полягає в тому, що вони побудовані з ланцюгів атомів і складніших утворень (шари, тривимірні ґратки), в яких атоми Силіцію пов'язані між собою не безпосередньо, а через атоми Оксигену. Особливості таких структур стисло описано в наступних підрозділах цього розділу.

* Сполуки Карбону розглянуто в розд. 13—15.

** Електропровідність (Ом−1·см−1) визначається шляхом вимірювання сили струму в амперах, що проходить через стрижень із поперечним перерізом 1 см2 за такої різниці електричного потенціалу на кінцях цього стрижня, що на 1 см довжини стрижня припадає падіння потенціалу, яке дорівнює 1 В.